Ви бачили його на порожніх трибуанх Местальї.
Наступ коронавірусу на планету трохи приземлює нас – не всесильне людство. Ми можемо вільно літати в космос, можемо за кілька годин перетинати океан, можемо з високою точністю відтворювати події, що відбулися тисячу років тому. Але не можемо успішно протистояти хворобі. І нині, у ці важкі часи, кожен з нас відчуває себе вразливим та беззахисним.
А є люди, які з такими почуттями живуть щодня – навіть тоді, коли світ не охоплений загрозливою пандемією. Люди з особливими потребами, ті, хто не вимагає від світу багато – лише бути таким як усі. Вони також люблять свої сім'ї, люблять добре попоїсти, люблять футбол. І велике щастя, коли ніщо не заважає їхньому сприйняттю гри.
Ян Вуд – один з них. Він – затятий вболівальник "Ліверпуля", але з серйозними вадами зору, що заполонили хлопчину ще в п'ять років. Нещодавно завдяки неймовірному науково-технічному прогресу Ян отримав змогу бачити, а не лише чути гру своєї улюбленої команди. Усе – завдяки спец-шолому, який ретранслює зображення з камери високої чіткості на спеціальні екрани, що знаходяться перед очима Яна.
"Це змінило моє життя… Я був їхнім вболівальником ще з часів раннього дитинства і пам'ятаю як ходив на матчі в 90-х роках. У них навіть не було аудіокоментарів гри, тому те, що відбувається зараз – це дивовижно. Після багатьох років прослуховування матчів я нарешті можу покричати, якщо бачу, що пенальті не було, якщо мені не подобається те, що відбувається перед моїми очима".
На жаль, Вісенте Наварро Апарасіо жив в іншу епоху… І сьогоднішня розповідь – саме про нього, а не про Яна Вуда. Про його життя відомо небагато, але історія його любові до "Валенсії" сколихнула футбольний світ після домашнього матчу "Лос Чес" з "Аталантою" в 1/8-й фіналу Ліги чемпіонів. Саме тоді, на порожніх трибунах "Местальї", бронзовий монумент на повний зріст на 164-у місці 15-го ряду постав перед громадськістю зі всією своєю помпезністю. До сторіччя "Валенсії" клуб вшанував пам'ять свого, можливо, найвірнішого вболівальника, чим, напевно, завоював любов декого з тих, хто раніше до "Валенсії" був байдужий.
Вісенте Апарасіо народився 22-го березня 1928-го року – цього року йому виповнилося б 92. Народився з вадами зору та розфарбованим в кольори "Валенсії" серцем. Він працював продавцем лотерейних купонів в форматі LA ONCE. Це заслуговує додаткової уваги.
Лотерея в Іспанії – справжня пристрасть. Тут грають усі і всюди. Якщо вірити статистиці, то 90 відсотків іспанців причетні до цієї індустрії як клієнти. Різдвяна лотерея (Lotería de Navidad) – головна в Іспанії лотерея і розіграш з найбільшим призовим фондом у Європі. За заповітними квиточками вишиковується черга не менша, аніж за гречкою та туалетним папером під час карантину.
Але різдвяна лотерея – то лише один з різновидів гри. Тут також популярні Національна лотерея, Примитива, Боно-лото, Євромільйон, Національна недільна лотерея тощо. І Once – найпоширеніша лотерея в форматі "біля дому".
В цій грі не можна виграти великої суми, але шанси вигравати потрохи, але часто (та хоч кожен день) – високі. Придбати квитки для цієї гри можна у вуличних мобільних продавців з гучномовцями чи в невеличких кіосках буквально біля вашого дому… В одному з таких кіосків і працював Вісенте Апарасіо.
Попри свою зайнятість, Вісенте не пропускав жодного домашнього поєдинку "Валенсії" і часто відвідував виїзні ігри. Він був живим свідком перемоги "Лос Чес" у фіналі Кубка Іспанії 1967 (над "Атлетіком"), але не цей період був найщасливішим у його житті. Такий відбудеться пізніше – уже після того, як Апарасіо повністю втратить зір.
В 54-и роки хворі очі Вісенте остаточно і безповоротно дали збій – відшарувалася сітківка, що спричинило повну втрату зору. Він перестав бачити, але не відчувати. Він не впав у відчай і не припинив відвідувати стадіон (а також продавати лотерейні квитки). Лише зробив поправку щодо свого місця – тепер пересів ближче до поля, аби ліпше відчувати пульс футболу. І попрохав одного зі своїх синів ходити з ним на "Месталью".
Так і виникла ця романтична і нетлінна легенда. Вісенте Апарасіо слухав гру, уловлював ритм стадіону, а син, що сидів поруч, переповідав події на полі. Нерідко чоловік викрикував щось, то обурюючись, то радіючи тим чи іншим подіям, відводячи увагу люду від поля і спрямовуючи її на себе. Так він пережив і сезон 2003/04 – коли "Валенсія" вшосте в історії стала чемпіоном Іспанії та виграла Кубок УЄФА. Для Вісенте Наварро то було чисте і непідкупне щастя.
"Він жив іграми. Він відчував "Валенсію". Він насолоджувався неповторною атмосферою, поки його син розповідав йому про виставу, причому завдяки подвійному успіху 2004-й був найщасливішим роком його життя. Він ділився чистими емоціями з тисячами сердець", - відзначив клуб, коли вшановував пам'ять Вісенте Апарасіо, якого не стало 12-го грудня 2016-го року.
Столітній ювілей (1919 – 2019) клуб відзначив, в тому числі, зведенням монументу на честь свого найвідданішого вболівальника. Вболівальника зі сліпими очами і сліпою любов'ю в серці.
UA-Футбол
титульне фото: AP
=
Див. також:
На месте стадиона в Валенсии построят жилой комплекс
